Сцена Міського театру у Львові чула виступи співаків світової слави: А. Дідура, М. Баттістіні, Я. Королевич-Вайдової, Я. Кепури, Д. Беллінчіоні, К. Венс, Б. Сорель, І. Жіральдоні та ін.

Балетна трупа самостійно не виступала, тільки в 1921 році зважилася на постановку "Лебединого озера" П.Чайковського, яка ввійшла в історію театру як перший балет на цій сцені.

Міський театр ставив за мету прославля­ти, в першу чергу, польське мистецтво. Од­нак у його трупі працювало багато україн­ських артистів, які возвеличували львівську сцену. Так, у першому театральному сезоні окрасою сцени був О. Мишуга, який співав в одинадцяти операх. У другому сезоні з блиском виступав Є. Гушалевич, у третьо­му - М. Менцинський і С. Крушельницька та ін.

А власне український театр перебував тоді в складному становищі. Артисти-українці, що були в складі трупи театру, всіля­кими способами намагалися дати зазвучати рідному слову. У 1905 році група драма­тичних акторів гастролювала у Києві, а 2 і З квітня 1906 року театр приймав на своїй сцені М. Заньковецьку і М. Садовського, Й. Стадника, Л. Кравчуківну, І. та К. Рубчаків, А. Осиповичеву у виставах "Батько­ва наука" за п'єсою І. Карпенка-Карого та в опереті М. Лисенка "Чорноморці". У 1908 році тут виступила трупа театру "Руська бе­сіда" (заснований у 1864 р.) з операми "На­талка Полтавка" М. Лисенка і "Катерина" М. Аркаса. У різні роки в театрі співали, крім вищеназваних, і такі прекрасні україн­ські оперні виконавці, як М. Голинський, О. Любич-Парахоняк, О. Руснак, О. Носалевич та ін.

У грудні 1939 року Міський театр було реорганізовано у Львівський державний те­атр опери та балету. Протягом 1941-1944 рр. театр пережив німецьку окупацію. Однак творче життя не припиняється. У театрі пра­цювали такі видатні митці, як диригенти Л. Туркевич, М. Колеса, режисери В. Блават-ський і Й. Стадник, сценограф М. Радиш, хормейстер Я. Вощак, солісти Л. Черних, В. Тисяк, І. Туркевич-Мартинець, Є. Поспієва, 3. Дольницький, І. Романовський та ін. Опера, балет і драма почергово працювали для німців і львів'ян.

Після другої світової війни у театральний репертуар щороку один за одним входять твори українських композиторів або твори на українську тематику: опери "Запоро­жець за Дунаєм" С. Гулака-Артемовського (перша післявоєнна прем'єра), "Наймичка" М. Вериківського, "Наталка Полтавка" й "Утоплена" М. Лисенка, "Маруся Богуславка" А. Свєчникова, "Богдан Хмельницький" К. Данькевича, "Хустка Довбуша", "Сойчине Крило", "Орися" А. Кос-Анатольського", а згодом й інші.

Трупу складають талановиті виконавці, серед яких солісти опери П. Кармелюк, Н. Шевченко, Г. Юровська, М. Торчинський, Н. Цимбалюк, О. Дольський, солісти балету О. Сталінський, Н. Слободян, В. Ільїнська, М. Дельсон, М. Мономахов, Н. Єгурнова, диригенти Я. Вощак, І. Мандрикін, Я. Брагінський, художники, Ф. Нірод, О. Сальман. Кожна вистава збирає в те­атрі широку і вдячну глядацьку публіку.

Особливе захоплення викликає балет (у великій мірі, напевно, через його відсутність у Львові в попередні десятиліття), хвилюють новостворені українські балети, у яких не­заперечними зірками на українській сцені були Наталія Слободян і Олег Поспєлов.

Із серпня 1956 року театр почав носити ; ім'я І. Франка. Наприкінці 60-х років він поповнився новими силами. За диригентський пульт стали Ю. Луців, І. Лацанич, С. Арбіт, у балетну трупу прийшли талановиті хореографи М. Трегубов, М. Заславський та А. Шакера, заявив про себе самобутній сценограф Є. Лисик. Глядачі йшли на вистави з участю улюблених артистів опери (таких як В. Герасименко, Т. Братківська, Т. Поліщук, Я. Чайка, Т. Дідик, О. Врабель, Г. Кузовков, В. Луб'яний, Л. Божко, Н. Тичинська, В. Ігнатенко та ін.) і балету (Г. Ісупов, О. Стратиневська, І. Красногорова, П. Малхасянц, Л. Орловська, Е. Старикова, Ю. Карлін та ін.).

Театр завойовує позиції одного з найкращих не тільки в Україні, а й на всій тери­торії Радянського Союзу. На деякі вистави глядачі приїзджають спеціально, щоб побачити сценографію народного художника України Євгена Лисика ("Спартак"А. Хача-туряна, "Есмеральда" Ц. Пуні, "Три Мушкетери" В. Баснера, "Ромео і Джульєтта" С. Прокоф'єва, "Створення світу" А. Петро­ва, "Лускунчик" П. Чайковського,"Джоконда" А. Понк'єллі та ін.), яка в монументальних розписах вражала повнотою розкриття музичної партитури, глибиною філософ­ського осмислення твору, величезним багатством фантазії у виборі форм і кольорів. Традиції незабутнього Є. Лисика продовжу­ють його учні: народний художник України Т. Риндзак і заслужений художник України М. Риндзак, творчість яких зараз відома не тільки в Україні, а й за кордоном. Поста­новки з їх участю неодноразово викликали велике захоплення на гастролях театру.

У кінці 70-х років театр закрився на рес­таврацію. У нього було зміцнено основу, переплановано підвальні приміщення (тут зробили, крім інших допоміжних при­міщень, кафе); здійснено реконструкцію сценічних механізмів, що дало можливість встановити на сцені 4 плунжери для спору­дження декорацій на різних рівнях.

У нішах фойє було встановлено по­груддя Т. Шевченка, І. Франка, А. Міцкевича, О. Пушкіна, а в нішах дзеркального залу - М. Лисенка, С. Гулака-Артемовського, М. Глінки, П. Чайковського (скульптори - Е. Мисько, Я. Чайка, Й. Садовський, О. Пилєв). Оновлений і сяючий позолотою театр запросив перших глядачів у 1984 році.